Монтаж розеток та вимикачів на різних поверхнях
Існують два способи монтажу розеток та вимикачів – прихований (всередині конструкцій) та зовнішній. Ці варіанти застосовні як промислової, так побутової проводки. Для того чи іншого виду монтажу випускаються відповідно спеціальні розподільчі коробки, розетки, вимикачі та інша фурнітура. Установка відбувається таким чином, щоб не тільки вписатися в дизайн інтер'єру, але й забезпечити зручність та безпеку. Будь-яка електрична фурнітура та електропровідники повинні відповідати низці вимог, серед яких:
- якісні контакти, які забезпечать проходження електроенергії через них без великих втрат напруги;
- струмопровідні жили та інші елементи конструкції, які будуть під напругою, повинні мати хорошу ізоляцію;
- обов'язковою є наявність усіх заходів безпеки, наприклад, обмежений доступ сторонніх, захист від пожежі, зручне керування.
Розетки та вимикачі – установка при прихованій проводці
За наявності цегляних, бетонних, пінобетонних стін
У старих будинках, збудованих у минулому столітті, спеціально створювалися всередині канали та отвори для монтажу електропроводки та супутньої фурнітури. Такий спосіб мав як низку переваг, так і низку недоліків або складнощів. Сьогодні багато власників подібних квартир намагаються змінювати проводку, що зжила себе, на нову. У нових будівлях, що будуються, в основному самостійно проводять прокладку. При цьому поширена ситуація, коли бетонні або цегляні стіни не мають внутрішніх порожнин для проведення монтажу кабелю. У цьому випадку є два варіанти вирішення питання: або прокласти електролінію відкритим способом (що частіше робиться в приміщеннях технічного призначення), або штробити стіни для внутрішнього монтажу. У домашньому побуті використовується дуже багато різноманітної побутової техніки. В результаті, знадобиться встановлення не однієї, а відразу кількох розеток, тобто блоків. Щоб зробити їх монтаж, використовуються підрозетники. Вони можуть бути як поодинокі, так і групові, зібрані у необхідну конструкцію. Після завершення робіт по установочному отвору, в нього вводять підрозетник із кабелем і фіксують конструкцію розчином. Після застигання розчину можна приступати до монтажу розетки. Її можна закріпити за допомогою скоби розпірної з лапками, або використовувати гвинтове кріплення, передбачене в сучасній продукції. Другий варіант відрізняється більшою міцністю та надійністю.
За наявності стін, покритих гіпсовою або керамічною плиткою
Наявність плитки досить часто складає складності при необхідності якісно та акуратно встановити розетку або вимикач. Так як тендітні стінки можуть пошкоджуватися, утворювати неакуратні тріщини в процесі монтажу.
При знанні технології наявності спеціального інструменту таку роботу можна провести досить легко. Так, просвердлюються отвори в кераміці за допомогою спеціальних свердлів або коронок із алмазним напиленням. Коронку краще купувати за постійної роботи такого типу, т.к. це досить дороге задоволення. А ось спеціальні свердла повинні бути в побуті завжди. Насамперед, на поверхні відзначається місце монтажу розетки, використовуючи олівець, циркуль і лінійку. Далі свердляться центри і знімаються по всьому колу фаски. Це допоможе зробити свердло-балеринка. Використовуючи молоток і стамеску, долото чи зубило, вибивають зайву частину плитки. Всі етапи проводяться гранично акуратно, з відчуттям сили удару, що прикладається. Після завершення цієї дії, вирівнюють стінки кола наждачним колом.
Наступною дією буде висвердлювання отвору в бетонній стіні, що оголилася. Спочатку використовується свердло малого діаметра, а потім ширше. Так можна уникнути відчутного вібраційного навантаження на керамічну плитку, що близько лежить. Надлишки бетону в отворі знімаються вручну. Найкращий інструментарій – професійний перфоратор. А ось дриль може трохи затягнути процес за часом.
Далі свердляться отвори всередині порожнини щодо кабелю. Якщо на цьому місці вже була розетка, робота значно спрощується. Вводиться кабель і за допомогою будь-якого імпровізованого гачка проводиться його захоплення та виведення з отвору. Кабель заводять у настановну коробку вільним кінцем. Сюди ж підводять решту дротів через перемички. Вся складена таким чином конструкція встановлюється з натисканням в стінову порожнину, де вже знаходиться шпаклювальний розчин. Часто для кращого кріплення в коробці ламаються запобіжні перегородки отвори і заповнюються бетоном.
Після застигання всієї конструкції в розчині проводять підключення клемників та збирання розетки. Зверху встановлюється зовнішня кришка і фіксується гвинтовим з'єднанням.
Для того, щоб розетка була робочою, необхідно підключити кабель із зворотного боку. Якщо дотримуватися всіх правил, то цей захід передбачає з'єднання дротів усередині коробок або щитків. Але це не завжди необхідно, особливо там, де просто трохи допрацьовується основна схема без зміни загального дизайну кімнати. Прийнятний виняток із правил – це проведення зрощування усередині стінових порожнин. Ця робота вимагає акуратності та уважності, щоб уникнути будь-яких проблем у роботі в майбутньому.
Кінці з'єднань провідників зміцнюють термоусаджувальними трубками. За наявності мідних та алюмінієвих жил з'єднання проводять з використанням сталевих клем з гвинтами. Пряме підключення може призвести до окислювальних процесів і збільшення перехідного опору.
Зачищені кінці дроту вставляються до клемних колодок і закріплюються гвинтами. Утворюється щільне контактне з'єднання, у своїй не можна допустити порушення цілісності металевої частини електропровідника. Зверху на місце з'єднання термоусаджувальна трубка. Її нагрівають або з використанням будівельного фена, або за допомогою звичайної запальнички.
Фінальна частина монтажу передбачає перевірку роботи розетки під напругою. Будь-який підключений електроприлад бажано перевірити у дії, а не «у неодружену», що допоможе виявити приховані дефекти.
За наявності стін з гіпсокартону
Тонкостінні конструкції, такі як гіпсокартон або фанера та її похідні вимагають особливого виду монтажу. Тут використається окрема технологія. Щоб встановити конструкцію у гіпсокартоні, прорізають отвір у стіні, використовуючи звичайний ніж або спеціальну кругову пилку. Кругова пилка - це, по суті, особлива насадка на дриль, яка допоможе уникнути нерівних країв, як при різанні ножем.
Далі коробка вводиться в отвір і закручуються гвинти кріплення. Гвинти, у свою чергу, підсунуть пластини-фіксатори, розташовані з внутрішньої сторони, і щільно притиснуть корпус коробки до оздоблювального матеріалу. Після цього проводиться введення кабелю та обробка його кінців. Підключення розетки здійснюється стандартно.
Розетки та вимикачі – встановлення при відкритій проводці
Важливим моментом при виборі такого виду монтажу є вибір добротного кабелю або дроту з високоякісною ізоляцією токонесучих жил, так як у цьому випадку провідник може бути підданий випадковим механічним навантаженням або пошкодженням. Щоб прикріпити розетку до будівельної конструкції, використовуються звичайні дерев'яні підрозетники. Це пластини різної форми, виготовлені та просочені спеціальним протипожежним складом у заводських умовах. Крім дерева використовується пластик, полістирол та інші види матеріалів, що не розповсюджують горіння. Кріплення на стіні має на увазі використання шурупів або клею. Дерев'яні підрозетники доповнюють прокладками із негорючого пароніту.
Корпус вимикача або розетки монтують за допомогою шурупів. Верхня кришка має бути знятою. Кріплення має бути міцним, щоб не відбувалося розхитування всієї конструкції в процесі експлуатації. Але також і не можна допускати дуже сильного закручування, щоб не виникло розклинювання матеріалу корпусу.
Кришка корпусу повинна передавлювати провідник. Щоб цього не сталося, у конструкції виламуються невеликі ділянки, що позначені підпресуванням - перемичками. Наявність міцного, якісного корпусу дозволяє це зробити просто, без пошкоджень та особливих зусиль, використовуючи звичайний ніж.
Автор: МЕГА КАБЕЛЬ